Сьогодні весь світ відзначає день туризму. 46-й рік поспіль є нагода додатково нагадати собі про особливість туристичного потенціалу рідного міста, а в Ужгорода його – чимало. Це добре знає Віктор Опаленик, гід, який в професії вже 12 років. Організовує для туристів та краян тематичні екскурсії містом, знайомить з історією, унікальними локаціями та культурними надбаннями регіону.
За словами екскурсовода, Ужгород надто компактний, аби оминути якісь локації, однак як і в кожного туристичного міста окремі об’єкти все ж залишаються недооціненнини. Серед таких – квартал Малий Галагов.
«Закарпаття в часи Підкарпатської Русі було під владою Чехословаччини, модерністських будівель мінімум в Україні, а щоб мати цілий квартал, цілий шмат Праги і Брно в центрі Ужгорода, який будували визнані чеські архітектори, такого немає більше ніде. Страшенно сумно, коли люди утеплюють фасади пінопластом, будують мансарду там, де цього бути не повинно. І якби вдалося захистити цю спадщину на рівні ЮНЕСКО, це була б величезна перемога», – зазначає пан Віктор.
Дуже популярний Ужгородський греко-католицький Катедральний Собор. Більшість туристів оглядають лише фасад будівлі, проте мало хто знає, що там можна спуститися в крипту – підземні захоронення. У цій локації проводять навіть внутрішні екскурсії.
Також на території собору (у внутрішньому дворику неподалік школи «Теобенд») на південній стіні Єпископської резиденції знаходиться єдиний в місті сонячний годинник.
Туристи часто пропускають для огляду унікальні будівлі – старі маєтки ще чехословацького періоду, які розташовані неподалік самого собору. А ще поблизу фізичного факультету УжНУ на вулиці Замкова можна сходити на екскурсію у колишню віллу прем’єр-міністра Підкарпатської Русі Андрія Бровдія. Сьогодні будівля слугує Центром гунгарології університету. Унікальність ще в тому, що на території будинку був перший приватний басейн у місті.
Також недоотримує уваги музей локального художника Федора Манайла, який розташований на вулиці Другетів. Велика цінність цього обʼєкта в тому, що іноді екскурсії проводить онука митця – пані Вікторія Приходько-Манайло. Через особистісний досвід вона розповідає про творчий шлях художника, свого дідуся в квартирі, де сама зростала.
Цікавий і не всім відомий є музей Андрія Коцки на вулиці Високій. Це маєток, де жив і творив український живописець, один із найяскравіших представників Закарпатської мистецької школи. Там можна побачити унікальні експонати, робочу кімнату митця та його майстерню.
Будинок родини Бращайко – легендарної ужгородської династії лікарів теж вартий неабиякої уваги. Марія Бращайко навіть за радянської окупації зберегла оселю у приватній власності й переобладнала перший поверх під приймальню: як педіатриня вона консультувала дітей, тож дім став осередком місцевої інтелігенції. Будинок відомий тим, що у дворі були фонтани з бетонних тварин. У інтер’єрі вирізнялася гуцульська кімната, меблі для якої (ручне різьблення) створили на рідній Івано-Франківщині лікарки. Нині щонайменше двоє нащадків мешкають в Ужгороді, один з них продовжив лікарську династію. Будівля на сьогодні законсервована.
Недооціненна також липова алея на березі річки Уж. Факт про те, що в Ужгороді найдовша липова алея в Європі не має офіційного підтвердження, каже пан Вікторі. Вона – задуманий об’єкт чеськими ботаніками, які у 1927 році висадили 300 саджанців липи п’яти різних сортів, аби дерева цвіли почергово в різний період. У цьому й є глибинний задум. Ще одна важлива місія – укріплення берегів річки за рахунок коріння, яке росте в глибину.
Більшість туристів приїжджає на період цвітіння сакур.
«Як на мене, найгарніша пора Ужгорода це вересень–листопад. Тоді кожен сорт липи жовтіє по-своєму, і місто стає живою палітрою – від лимонного до мідного. Це триває значно довше, ніж двотижневе цвітіння, а естетика є глибшою й багатшою. Іноді здається, що хай би що не сталося, однак всеодно приїде потяг «Київ – Ужгород», і люди вийдуть фотографуватися з сакурами. Так було і в «найчервоніші» часи ковіду, і у квітні 2022-го після початку повномасштабного вторгнення. Нещодавно у Львові висадили 3-4 тисячі саджанців сакури. За десяток років вони зацвітуть, і чи збережемо ми свою «сакурову» перевагу? Побачимо… Нам необхідно створювати додаткові туристичні магніти. Фестивалі може бути одним із дієвих інструментів, – зазначає гід.
За словами пана Віктора, Закарпаття має великий потенціал фестивального руху. Однак у період повномасштабного вторгнення в нас припинили організовувати такі заходи, які б дали потужний поштовх місцевій економіці. У великих туристичних містах фестивалі проводяться регулярно і це не перестало бути нормою.
В Ужгороді раніше проводили «Ужгородське божоле», у Мукачево був найбільший фестиваль вина «Червене вино». Для наших виноробів ці події слугували площадкою заявити про себе і показати усім, які краяни вміють виготовляти якісні крафтові продукти. Цьогоріч серед визначних подій у фестивальному русі був «Цвіт папороті». Планують організувати і наступного року.
Пан Віктор наголошує: доводиться чимало працювати і з великою кількістю стереотипів про Закарпаття й Ужгород. Відтак потужно укорінився міф, що тут кожен другий дотичний до контрабанди чи купляє за безцінь паспорт для подвійного громадянства. Також є хибне уявлення про вино, як дешевий продукт у пляшці з під мінеральної води. Додаються упередження й щодо діалектів – начебто складно порозумітися.
Узагалі внутрішній туризм у регіоні сьогодні вимушено на підйомі: «Закарпаття приваблює питаннями безпеки, зокрема, через відсутність комендантської години. Є навіть тип туристів, які приїздять просто виспатися. Кажуть тут можна спокійно прогулятися, тривоги лунають рідше. Ми ж працюємо над тим, аби люди залишалися довше: нині Ужгород переважно сприймається як місто вихідного дня, а хотілося б більшого. Ще один серйозний недолік в плані туристичного потенціалу – нестача по-справжньому концептуальних закладів, які були б “магнітами”», – додає пані Віктор.
За останні три – чотири роки найбільше запитів на екскурсії надходить від туристів із Києва, Одеси та Львова. Найчастіше на екскурсії приїжджають кияни, завдяки зручному прямому сполученню від «Укрзалізниці».
«Щойно ми отримуємо новий потяг – його «забирає» Буковель. Так і зникло сполучення «Ужгород-Чернівці». Ми фактично в логістичній ямі: регіон із потужним туристичним потенціалом, але з складним транспортним сполученням. Останнім часом (щонайменше два роки) помічаю тенденцію, що основну частку відвідувачів становлять місцеві. І це дуже тішить», – зазначає екскурсовод.
Щодо сувенір, які варто взяти з собою з Ужгорода і які найчастіше туристи везуть додому – номер один – торт «Ужгород», макети мініскульптурок, яких на сьогодні в місті вже 78 та «Закарпатський пряник». Нинішній сезонний супер-тренд – білі гриби.
