Мовне питання залишалося предметом суперечок і дискусій упродовж останнього десятиліття, однак за останні три роки воно набуло особливої гостроти. Українці розділилися на кілька таборів щодо викорінення російської мови з публічного простору: одні виступають за «лагідну» українізацію, інші – за більш рішучі кроки. Наразі можна виокремити три основні підходи, яких дотримуються громадяни.
Першим і найбільш популярним методом є «стратегічна українізація», яку на національному рівні підтримують загалом 87% опитаних. Цей підхід передбачає державність та офіційність української мови, відсутність тиску на російськомовне населення й заохочення до поступового переходу. Найвищу підтримку цього методу зафіксовано в центральній частині країни – 90%.
Другим за популярністю варіантом є «радикальна українізація» – стигматизація та тиск на російськомовних громадян із метою повного переходу на українську, а також заборона використання російської у побуті. Загалом цей підхід підтримують 63% населення, а найбільше – в західних регіонах, де його схвалюють 72%.
Третім варіантом мовної політики є «прихована русифікація». Цей підхід фактично продовжує і посилює ворожий вплив на Україну шляхом збереження привілеїв російської мови під виглядом «мовної рівності» та «вільного вибору». Він передбачає можливість використання російської в офіційній сфері, навчання нею у школах і право громадян розмовляти без обмежень, що ускладнює процес утвердження української. Такий підхід підтримують близько 54% громадян, і найбільш прийнятним він є для жителів східної частини країни, де 68% опитаних поділяють цю позицію.
Отже, найоптимальнішим і найузгодженішим для всієї країни варіантом є «стратегічна українізація» – підхід, що забезпечує баланс між свободою вибору та національною єдністю. Вона сприяє природному поширенню української мови й зміцнює її як ключовий елемент державності та культурної ідентичності.
