Перший на Закарпатті меморіальний будинок-музей сьогодні відзначає 45 років з дня офіційного відкриття. Приватна квартира в Ужгороді на вулиці Другетів, 74 стала своєрідною мапою життя і творчості народного художника України Федора Манайла. Музей облаштували на другому поверсі будівлі, де митець проживав майже 30 років. Водночас чимало місцевих і досі не знають про цю унікальну культурну спадщину, тож розпочинаємо серію публікацій про маловідомі музеї міста.
Меморіальний будинок Федора Манайла є однією з філій Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая. Загалом у фондах музею зберігається близько 1600 експонатів. Нині у меморіальному будинку експонується біля 80-ти живописних і графічних творів, тоді як загалом творчий доробок митця налічує щонайменше 900 живописних і більше тисячі графічних робіт різних періодів.
Історія створення меморіального будинку
Музей формувався в 1979 році, в період перед розпадом Радянського Союзу.
«Держава тоді демонструвала всі свої можливості та важелі впливу, тому створення музею отримало широку підтримку. Відомий письменник Іван Чендей ініціював створення трьох меморіальних музеїв – Федора Манайла, Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. Родина Манайла погодилася та повністю сприяла цьому процесу. Варто уявити, що йшлося про приватну квартиру, де потрібно було все перебрати, описати й систематизувати», – розповідає Вікторія Манайло-Приходько, викладачка Закарпатської академії мистецтв та онука художника, яка очолює філію з 2016 року.
Науковці Закарпатського краєзнавчого музею (меморіальний будинок у перші десятиліття був його відділом) разом із членами родини інвентаризували спадщину та збудували експозицію музею. У лютому 1980-го року музей привітав перших гостей.
На той час було чотири експозиційні кімнати, дві з яких меморіальні, з достовірно відтвореними інтер’єрами та зі збереженою атмосферою, в якій жив та творив митець. На початку 1981 року музей тимчасово закрили на реекспозицію: змонтували вітрини, додали інформаційні стенди, закупили живописні твори майстра, які поповнили основний фонд і задіяли ще одну експозиційну кімнату. Відтак 9 лютого 1981 року музей урочисто відкрили.
На сьогодні працівники підготували новий експозиційний план та зібрали матеріали для оновленої виставки. Однак реалізувати ці ідеї поки не вдається через брак фінансування.
Спадщина художника
Федір Манайло фактично є брендом закарпатської живописної школи.
«Він був літописцем, який відображав Закарпаття в усіх його проявах – природі, культурі, традиціях, історії минулого і сучасності. Це митець, який глибоко досліджував життя закарпатців і передавав його через художні образи», – зазначає завідувачка музею.
За її словами, кожна робота художника має свій стиль, техніку, символіку та ідею. Особливість музею полягає в тому, що навіть людина без спеціальних знань у мистецтві може інтуїтивно відчути дух Закарпаття через творчість митця.
Манайло працював не лише в живописі, а й у графіці, зокрема у плакатній, книжковій, у техніці монотипії, ксилогравюри. Художник створював монументально-декоративні панно, різьбив декоративні гарбузи – давній вид народної декоративно-прикладної творчості. Знайомство із цим розмаїттям видів, жанрів мистецтва та технік слугує освітньою складовою екскурсії музеєм.
Співпраця із Закарпатським народним хором
Федір Манайло разом із художником Андрієм Коцкою співпрацював із Закарпатським народним хором. Після створення колективу у 1946 році постало питання розробки концертних костюмів для хористів і танцюристів.
Мистець, як знавець народної культури Закарпаття, подорожував селами, вивчав традиційні орнаменти та вишивки різних регіонів. Він створив функціональні сценічні костюми, пристосовані до танцювальних виступів. Частину вбрань виготовляли безпосередньо в його домі, до роботи долучалася і дружина художника.
Участь у створенні фільму «Тіні забутих предків»
Виставка Манайла у Києві в 1962 році мала феноменальний успіх і викликала дискусії про необхідність відродження національного мистецтва. У цей період режисер Сергій Параджанов шукав подібні художні рішення для кінематографа.
Після знайомства режисера з Манайлом, художника запросили стати консультантом фільму «Тіні забутих предків». Він допомагав у створенні костюмів, інтер’єрів та відтворенні фольклорно-обрядових традицій. Художник Георгій Якутович зазначав: «Якби не Манайло, фільм би не був такий, який є».
Інтерактивні можливості музею
Завдяки QR-кодам, які розміщені на роботах митця, відвідувачі можуть отримати додаткову інформацію про картини, історію їх створення та виставкову біографію творів. Також доступні матеріали про життєвий шлях художника та етапи його творчості.
Інформація розміщена на сайті музею та представлена двома мовами. Цю функцію вдалося реалізувати в межах проєкту Українського культурного фонду, приуроченого до 110-річчя художника.
Музей і туризм
За словами пані Вікторії, відколи працює в музеї шукає шляхи залучення широкого потоку відвідувачів. Найперше прагнула підключити локацію меморіального будинку до популярних екскурсійних маршрутів, однак виникли певні складнощі.
«Зʼясувалося, що широкий, організований потік мандрівників не сильно зацікавлений в таких компактних музейних локаціях, у нашому випадку через розташування і відсутності сувенірних крамничок. А ще великі групи за один раз не помістяться в маленькі локації. Тому ми більше орієнтовані на маленькі зацікавлені групи», – зазначає завідувачка філії.
Однак музей відкритий до співпраці. Чимало місцевих гідів та екскурсоводів включають меморіальний будинок у свої маршрути. А ще з початку повномасштабного вторгнення значно збільшилася кількість відвідувачів серед внутрішньо переміщених осіб. Вони приходять в музей, аби краще зрозуміти культуру регіону, в якому проживають. Часто серед відвідувачів є туристи з різних міст України та світу.
«Меморіальний музей людини, яка уособлює духовну культуру Закарпаття, приречений існувати завжди, адже він є частиною культурної спадщини. Людям завжди цікаво побачити, яким було життя в минулому, і цей інтерес ніколи не зникне», – підсумовує пані Вікторія.
