На Закарпатті збереглася давня традиція дарування «травневого дерева» або кошика з квітами молодим дівчатам як знак залицяння та висловлення почуттів.
Традиції, присвячені першій травневій ночі, сформувалися в угорських громадах ще у 1500-х роках. У різних формах ці звичаї й донині побутують в населених пунктах області, де проживає чимало етнічних угорців. У цю ніч хлопці зрізали молоду березу, а в деяких селах – сосну, і прикрашали її різнокольоровими стрічками.
Колір стрічок мав важливе значення: зелений символізував зародження симпатії, червоний – кохання, світло-рожевий – серйозні наміри, а білий означав, що весілля вже призначене. Якщо дерево було надмірно прикрашене, це часто вказувало і на соціальний статус дівчини, зокрема на її заможність.
Подарунок, який називали «травневим деревом», парубки зазвичай встановлювали перед світанком біля огорожі будинку дівчини. Найбільш поширеною ця традиція була у XVIII–XIX століттях, і саме тоді вона доповнилася серенадою. Зазвичай це була інструментальна музика.
У деяких закарпатських селах, як-от у Горонглабі чи Дийді, хлопці жартували ще й над господарем будинку: могли «викрасти» ворота й далеко їх віднести або заховати. Іноді наступного дня їх доводилося діставати навіть із річки чи ставка. У Великій Доброні молодики прикрашають свіжими квітами, стрічками й повітряними кульками не лише травневе дерево, а й ворота. Щодо Виноградівщини, то там традиція дещо змінила форму: хлопці дарують кошики із солодощами та фруктами.
За словами Еніки Вароді, директорки ансамблю народного танцю «Карпатолйо», у Вишкові наприкінці XX століття традиція дещо змінилася: наймолодші хлопчики приносять дівчатам або дерево, або квіти в кошиках чи горщиках. Дарують їх сестрам, однокласницям, знайомим.
Старші хлопці, які вже залицяються до своїх обраниць, дарують великі кошики, які часом містять від 80 до 100 квітів. Їхній колір також має символічне значення: якщо кошик складається виключно з білих квітів, це означає, що того року очікується весілля. Нерідко для дівчини це було своєрідною пропозицією, а батьки розцінювали такий жест як «сватання». Якщо ж кошик із квітами був дуже різнокольоровим, це було знаком симпатії й означало, що стосунки тільки зароджуються.
«Я з дитинства є частиною цієї чудової традиції. Колись однокласники приносили нам кошики, на які ми з нетерпінням чекали. І молодші, і старші дівчата виставляють ці кошики на підвіконня, де перехожі та сусіди можуть милуватися ними ще кілька днів. Так було і в мене: коли мій чоловік залицявся до мене, отримала і нічну музику, і великий кошик білих квітів. Це було особливе й дуже приємне переживання. Цінно й те, що ця традиція, хоч і в різних формах, досі живе в нашому краї», – зазначає пані Еніка.
Тут також зберігся усталений порядок серенади. Вона складається із семи частин: починається з повільних мелодій, далі звучать вальси, чардаші, а завершується все танго. Найчастіше серенаду виконують для дівчат, які цього року виходять заміж. Нерідко між хлопцями виникало своєрідне суперництво за право замовити музику рівно опівночі, особливо якщо в селищі є кілька наречених. Окрім цього, нічну серенаду отримують і вже заміжні жінки – так чоловік ніби підтверджує свою обіцянку.
«Як викладачка угорських народних інструментів, разом з учнями стараємося популяризувати цю традицію. Вивчаємо репертуар і цілу ніч виконуємо серенади. Цьогоріч мали 17 таких замовлень від молодих хлопців. Робимо це на ентузіазмі, щоб підтримати звичаї. Колектив складається з 10 музикантів: шістьох скрипалів, є ще баян, скрипка альт і контрабас. Виконуємо пісні про кохання. Завершуємо серенаду піснею, у якій хлопець звертається до дівчини з проханням відчинити двері. Якщо вона приймає серенаду, то тричі вмикає і вимикає світло», – наголошує Адріана Бечке, керівниця фольклорного ансамблю у Вишкові.
