Посухи, обміління річок і паводки – проблеми, з якими Закарпаття стикалося протягом століть. Історичні свідчення показують, що періоди тривалої нестачі опадів у регіоні могли змінюватися масштабними паводками. Подібні явища спостерігалися й наприкінці XX століття, коли сильні паводки 1990-х років призводили до затоплення значних територій Закарпаття. Саме тому питання збереження та регулювання водних ресурсів залишається актуальним для регіону.
Про історичний досвід управління водою в Карпатському регіоні розповів завідувач кафедри геодезії, землеустрою та геоінформатики Ужгородського університету Владислав Пересоляк.
За словами науковця, однією з особливостей Закарпаття завжди було чергування періодів надлишку та дефіциту води. У різні історичні періоди регіон переживав тривалі посухи, після яких могли виникати значні паводки.
«У 1794 році була дуже велика була посуха, а потім восени – дуже великий паводок. У 1863 році була така посуха, що з квітня по вересень жодної краплі дощу не випало на території Закарпаття. Ці події поступово формували розуміння необхідності не лише захищати території від паводків, а й зберігати воду на періоди її нестачі», – розповідає Владислав Пересоляк.
Як пояснює завкафедри, ще за часів Австро-Угорщини почали приділяти увагу управлінню водними ресурсами Карпатського регіону. Зокрема, створювали споруди, які дозволяли накопичувати воду та регулювати її рух.
Одним із таких рішень були кляузи – спеціальні водозатримувальні споруди на гірських потоках. У них накопичували воду, яку потім випускали для сплавляння деревини річками, зокрема в басейні Тиси.
Ще одним прикладом використання водних ресурсів у минулому були водяні млини. За словами науковця, на Закарпатті свого часу діяло близько тисячі таких споруд. Вони використовували енергію течії річок для господарських потреб і були частиною місцевої водної інфраструктури.
Окрему увагу звертають на історичні приклади будівництва дерев’яних перепадів та дамб на річках. Зокрема, за його словами, на фотографіях 1882 року можна побачити такі споруди на Латориці в Нижніх Воротах.
«Якщо подивитися на ті фотографії, які є у нас, уже робилися ці перепади або дамби з дерева в 1882 році в Нижніх Воротах на Латориці. Такі споруди є частиною історичного досвіду регулювання води. Вони дозволяли змінювати швидкість течії та утримувати воду на окремих ділянках річок. Це теж показує, що води не було», – розповідає Владислав Пересоляк.
Історія Закарпаття показує, що регіон неодноразово стикався як із тривалими посухами, так і з великими паводками. Тому, на думку Владислава Пересоляка, важливо враховувати досвід попередніх поколінь і розглядати накопичення води як один із напрямів довгострокового управління водними ресурсами. Йдеться не лише про реагування на нестачу води чи паводки, а про створення умов, за яких частину води в періоди її надлишку можна зберігати для підтримання водного балансу регіону.
