Для Закарпаття характерне святкування Різдва за участі бетлегемів – давньої й унікальної для нашого краю традиції колядування. Бетлегеми виконують важливу місію – прославляють народження Христа. Колядники одягають барвисті костюми: білосніжне вбрання з кольоровими вишивками, гуцульські кептарі та іншу атрибутику. Один із яскравих прикладів – колектив церковного бетлегему селища Кобилецька Поляна.
Сьогодні традиції закарпатських бетлегемів популяризує Михайло Тофелюк – дослідник-краєзнавець. Він упорядкував і видав збірник унікальних місцевих колядок та описав обрядовість колядування. Окрему увагу присвятив 30-річній історії бетлегемів після відродження традиції, яка майже зникла в радянський період. Відновити її у 1994 році вдалося завдяки ініціативі Федора Тофелюка – батька пана Михайла. Книгу батько та син видали у співавторстві.
Головними дійовими персонажами бетлегему є два ангели – вони першими заходять до оселі й сповіщають: «Народився Ісус Христос». Після них з’являються цар, вівчарі та пастирі. Центральним персонажем є Дідо. Його роль особлива: він розважає господарів, водночас дає мудрі та повчальні настанови про зміст свята й те, як варто поводитися у різдвяні дні. Іноді в його репліках трапляються й сатиричні підтексти. До прикладу, може жартома розпитувати учасників бетлегему, чи ходять вони до церкви.
Колектив із Кобилецької Поляни неодноразово долучався до різдвяних фестивалів і святкувань, здобував призові місця та популяризував місцеву культуру й традиції.
«Бетлегеми завжди викликають здивування – особливо коли приїжджають туристи або ми вирушаємо на фестивалі. Вони насамперед привертають увагу барвами. Наші місцеві колядки також унікальні: їх ніде не було записано, вони передавалися лише з уст в уста. Мені дуже хотілося зробити так, щоб це ніколи не забулося і було зафіксовано письмово», – зазначає Михайло Тофелюк, керівник колективу колядників з Кобилецької Поляни.
Крім колядок, у книжці автор надав опис традиційних забав – зокрема різдвяної розваги «ліганя», а також ігор, які розігрують бетлегеми під час колядування.
Загалом Рахівщина зберігає чимало давніх звичаїв святкування Святвечора та Різдва. Зокрема, на Святвечір найменші члени родини залазили під стіл і наслідували звуки свійської худоби – вірили, що це сприятиме доброму господарству й здоров’ю тварин.
Ще одна традиція – «трумбітувати» під кожною оселею, щоб господарі чули: прийшла коляда. Після цього колядники заходять до хати й колядують уже всередині.
Якщо в родині є незаміжня дівчина, то леґіні (хлопці) запитують у ґаздів: «Колопні (коноплі) сіємо?» Якщо відповідають: «Йо, сіємо», – тоді леґіні запрошують дівчат до танцю як знак залицяння. Усе це відбувається в день Різдва, адже на Святвечір триває говіння (строгий піст) і танцювати ще не можна.
