Закарпаття в експедиціях, архівах і на плівці: історія американського історика Джона Свонсона

Професор історії університету Чаттануга зі штату Теннесі Джон Свонсон з 2017 року року регулярно відвідує Закарпаття. 

Він вже 8 років працює над ґрунтовним історичним виданням, присвяченим жертвам Голокосту, життю єврейської нацменшини в Україні та на Закарпатті. Своє дослідження професор проводить на основі копії фотоальбому Лілії Якоб – уродженки села Білки, яка вижила в Аушвіці і оприлюднила фотодокази нацистських знущань. Проєкт американського професора відомий за попередньою назвою: «Лілі Якоб, Білки та альбом «Аушвіц”: потрійна біографія». 

Під час візитів на Закарпаття професор Свонсон проводить екскурсії, англомовні та україномовні лекції, а з початку повномасштабного вторгнення — привозив для закарпатських військових медикаменти. 

Перший візит на Закарпаття та ідея проєкту.

Джон Свонсон вперше відвідав Закарпаття у 2017 році. Він якраз завершив свій попередній проєкт, присвячений німцям в Угорщині. Після написання книги та завершення роботи над документальним фільмом постало питання вибору нової теми. Сферою наукових інтересів професора були Центральна та Східна Європа, а далі — Закарпаття.

«Я знав про історію Лілі Якоб та її Аушвіц-альбом, і подумав, що це може бути важлива тема — Лілі Якоб, Закарпаття, історія євреїв. Тому й приїхав, щоб побачити, чи можливо досліджувати цю тему тут, на Закарпатті. Тоді я вперше побував і в Ужгороді, але більшість часу провів у Берегові — переважно в архіві, але встиг і відвідати локальний фестиваль», — розповідає Джон.

Відтоді вже майже 8 років Джон регулярно приїздить на Закарпаття, щоб дослідити джерела та архіви наукової праці. Найдовше він залишався у 2018 році — понад шість місяців. У межах дослідження відвідав чимало локацій Закарпаття, та найбільше часу провів у Білках. Впродовж цього часу місцеві історики, науковці, релігійні діячі, освітяни та місцева влада допомагають йому з пошуком та підбором інформації, опитуваннями респондентів. У експедиціях Джона супроводжує науковець Ужгородського національного університету Павло Худіш, який часто виступає також і перекладачем. Джон відзначає привітність та гостинність місцевих: у селах усі знають один одного, тому легко допоможуть у всьому. За потреби легко організують транспорті до віддалених локацій. Американський історик є активним учасником культурного життя Закарпаття, навіть встиг відвідати святкування Дня села у Білках ще до повномасштабного вторгнення та був учасником середньовічного фестивалю «Срібний Татош».

Як вивчає українську мову?

Зараз Джон вільно розмовляє українською. Мова необхідна йому для дослідження архівів та спілкування з місцевими. Впродовж пʼяти років займається з репетитором у Школі української мови і культури Українського католицького університету. 

«Я вільно володів німецькою та угорською. Вивчати українську — це зовсім новий досвід. Мені потрібно добре читати, писати і спілкуватись із респондентами, тому я докладав багато зусиль. Досліджувати писемні джерела зі знанням української стало значно простіше. Частина архівних документів написані угорською, яку я вже добре знав. Частина, на жаль, російською — її я не знаю і не хочу знати», — ділиться професор Свонсон.

Джон розповідає, що розпочинати дослідження без знання української мови було складно, але це і мотивувало його. Вже зараз він з легкістю спілкується українською без допомоги англомовних друзів. На експедиціях у Білках вдається порозумітись з усіма, хоча із певними труднощами через діалектизми.

Закарпаття в обʼєктиві: фотопроєкт американського історика

Окрім наукової діяльності, професор Джон Свонсон активно займається аналоговою фотографією. Це захопленням постійно супроводжує його і під час візитів на Закарпаття. За останні чотири роки опублікував 5 фотонарисів у Canadian Journal of Photography and Essay.

«Мій перший фотопроєкт, який я подав до канадського журналу, був саме про Закарпаття. Я знімав у різних населених пунктах: Ужгороді, Берегові, Виноградові, Білках, Вільхівцях, Чинадієві та Торуні. Ці поїздки дали мені багато візуальних історій, якими захотілось поділитися, показати Закарпаття під іншим кутом», — розповідає професор.

Його знімки — це погляд дослідника, який уважно фіксує побут, архітектуру, людей і простори, часто непомітні для місцевих, але надзвичайно промовисті для глядача ззовні.

Чи змінилося Закарпаття після повномасштабного вторгнення? 

З початком великої війни наукова робота Джона Свонсона не зупинилася. Він продовжує регулярно відвідувати Закарпаття та, на жаль, двічі став свідком масованої атаки росіян під час перебування у Львові. 

Восени 2022 року Джон підготував статтю з фотографіями для Асоціації славістичних студій. У своїй статті Джон Свонсон поділився особистим досвідом перебування в Ужгороді під час повітряних тривог: як його щоденне життя супроводжували сирени, як відволікала гра студентів музичного училища поруч і як разом із друзями він запалив свічку на могилі знайомого, який загинув на фронті.

«Тоді я сам не був впевнений, чи це безпечно, чи реально їхати. І я хотів поділитися досвідом: що я поїхав — і це можливо, я тут, і все в порядку. Думаю, це був корисний меседж. У той самий час Асоціація славістичних студій публікувала тексти від українців, які ділилися реаліями життя посеред війни. А тут був погляд «ззовні» від іноземця», — ділиться думками американський професор.

Згадуючи статтю The New York Times про Ужгород, Джон відзначає, що для іноземців, які ніколи не відвідували Закарпаття, може помилково сформуватися думка, що цей регіон занадто ізольований від війни. Війна вплинула на Ужгород, хоча тут навіть нема комендантської години. 

За власними спостереженнями Джона, відчувається загальна тривожність, а люди стали більш закритими. Хоч і життя продовжується, але, перебуваючи тут, ти чуєш війну в розмовах перехожих, у спілкуванні з друзями. До прикладу, знайомі, які часто підвозили його у Білки, мобілізувались, та навіть знайти транспорт стало дедалі важче. 

«Більшість моїх знайомих підтримують Україну, але знають про неї дуже мало. Я завжди наголошую: ситуація не така складна для розуміння. Є країна, яку атакували, і є агресор. І цього достатньо, щоб зрозуміти, на чиєму боці правда», — розповідає Джон.