Понад тридцять років пані Ірина з Тячівщини щороку випікає паски для своєї родини. Рецепт і традиції залишаються незмінними весь цей час. Каже, що Великдень для неї — особливе свято, як і сам процес підготовки до нього: дотримується всіх звичаїв і навчає цьому своїх внучок. Про випікання пасок та важливі обряди пані Ірина поділилася з читачами «Карпатського Телеграфу».
«Коли я була ще молода, ми замішували тісто на опару вночі. Прокидалися серед ночі, щоб перемішати, бо тісто мало добре настоятись. Так робили господині на рідній Тячівщині, у Бедевлі», — розповідає Ірина.
За її словами, перед випіканням обов’язково слід помолитися перед іконами. Паски пекли у приміщенні без протягів. Господиня вдягала чисту білу сорочку й зберігала світлі помисли — попереду важлива справа. Спочатку замішували опару, залишали її «відпочити» і молилися. Коли опара підходила, її накривали білою серветкою та клали гілочку верби, освячену у Вербну неділю. Приповідали: «Нехай моя пасочка так росте, як росте верба!».
Потім чекали, поки тісто добре підніметься, після чого розкладали його у форми. Паску прикрашали великою плетеною косою та хрестом посередині. Коли паски знову підходили у формах, їх змащували яйцем і ставили у піч.
Пані Ірина згадує: «До прикрашання залучали й дітей. Ми разом робили з тіста пташок — розрізали дріжджове тісто посередині, вивертали наверх, формуючи голівку з дзьобиком, і вставляли очі з чорного перцю. Я добре памʼятаю, як ми це робили. Потім ці пташки випікались окремо і дарувались нужденним біля церкви перед освяченням пасок».
У радянські часи, згадує пані Ірина, освячувати паски забороняли, однак біля церков збиралося багато людей, тож освячення все одно проводили — іноді навіть по кілька разів. У 60-х роках паски пекли в дров’яних печах, і були вони значно більшими, ніж зараз. До церкви їх несли у великих овальних кошиках — часто навіть удвох, бо були важкі.
З дитинства і до сьогодні звичаї пані Ірини майже не змінилися. З рідної Бедевлі вона переїхала до міста, але традиції пронесла крізь роки — й зберігає їх досі.
