В Україну повернули прах полковника Армії УНР та голови Організації українських націоналістів (ОУН) Андрія Мельника, а також його дружини Софії Федак-Мельник. Урочиста церемонія зустрічі відбулася на пункті пропуску «Ужгород». Після десятиліть перебування в еміграції подружжя поховають на рідній землі.
Андрій Мельник є одним із ключових діячів українського державницького руху XX століття та найближчим соратником Євгена Коновальця. Під час Другої світової війни він був ув’язнений у нацистських концтаборах, а його дружина Софія займалася громадською діяльністю за кордоном.
Під час заходів на кордоні труни з прахом перенесли українські воїни-прикордонники. На закарпатській землі відбувся символічний ритуал: представники організації «Пласт» передали землю з Красного Поля, яка тепер супроводжуватиме кортеж. Це нагадує про події кінця 1930-х років, коли Андрій Мельник як голова ОУН підтримав прагнення закарпатців до свободи та долучився до формування Карпатської Січі. Земля Красного Поля, де точилися бої за незалежність краю, стала першою, яка зустріла полковника на батьківщині. Тепер дорога подружжя Мельників проляже через українські міста та села до столиці, де відбудеться перепоховання.
Процес репатріації останків став результатом спільної роботи державних структур та української діаспори. Повернення реалізували за ініціативи очільника ГУР Кирила Буданова та за дорученням Президента Володимира Зеленського. До організації процесу долучилося Міністерство закордонних справ на чолі з Андрієм Сибігою, яке координувало роботу дипломатичних установ, а також Світовий конгрес українців та закордонні громади, які роками дбали про збереження могил.
Заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Верещук під час церемонії наголосила, що здатність держави повертати своїх героїв свідчить про її зрілість та право мати власну національну пам’ять. Вона закликала цінувати спадок лідерів визвольних змагань, які продовжували рух за незалежність попри надважкі обставини.
«Вони воювали без армії. Уявляєте, яка це надзвичайна віра повинна бути у людей, які, не маючи жодної надії, не бачачи ані кордонів, ані будь-якої перспективи, все одно боролись і все одно вірили. Ми маємо вчитися в них цієї віри, маємо цінувати те, що вони нам залишили, бо це справжній фундамент, на якому ми будуємо уже сучасну Україну», – підкреслила Ірина Верещук.
