В Ужгороді відбулася зустріч із ветераном, який після важких поранень проходить тут реабілітацію. Захід відбувся за ініціативи Кетрін Кіш, тренерки психосоціальної підтримки орієнтованої на ветеранів і військових, у партнерстві з TATOhub Ужгород. Боєць із позивним «Морпіх» — один із тих, хто пройшов пекло Маріуполя, пережив російський полон і, попри все, повернувся до війська.
Йому лише 25 років, але за цей час він устиг пройти запеклі бої на Сході, отримати поранення, витримати 9 місяців у російських катівнях і знову взяти до рук зброю.
Вибір, який змінив усе
Після школи він вступив на інженера, однак відчував, що його покликання — військова справа. Два місяці навчання у Великій Британії на курсі молодого бійця тільки зміцнили його впевненість. У 18 років він підписав контракт із морською піхотою, ставши частиною 1-го батальйону, створеного на основі легендарного Феодосійського батальйону.
Перший серйозний бойовий досвід отримав у 2018 році, коли був поранений осколками. Після лікування пройшов піврічні курси снайперів під керівництвом американських інструкторів і продовжив службу.
Оборона Маріуполя: дорога на «Азовсталь»
Повномасштабне вторгнення застало його в місті, яке стало символом українського спротиву. Його підрозділ тримав оборону на околицях Водяного. Окупанти накривали позиції «Градами», військові потрапили в оточення. Єдиний вихід — прориватися до «Азовсталі» малими групами.
Щоб підвищити шанси на виживання, довелося переодягнутися в цивільний одяг і рухатися вулицями, які вже контролювали росіяни. Дорога була важкою, але вони дійшли.
На «Азовсталі» удари авіації не давали шансів навіть на короткий перепочинок. 17 травня, виконуючи наказ командування, «Морпіх» разом із побратимами вийшов із заводу. Це був початок нового випробування — полону.
Дев’ять місяців у російських тюрмах
Увесь цей час він провів в одиночній камері. У чотирьох стінах, без зв’язку зі світом, але з надією, що завтра може щось змінитися.
Росіяни постійно перевозили полонених між колоніями, змушували читати радянську пропаганду, намагалися ламати психологічно. Але він тримався і вже тоді казав: «Я знав, що повернуся, і піду знову воювати».
Коли нарешті настав день обміну, перші відчуття були змішаними — радість перепліталася з недовірою. Він опинився у Нових Санжарах, у реабілітаційному центрі Нацгвардії.
Повернення на фронт та нове поранення
Так і сталося. Він повернувся до морської піхоти, брав участь у боях на Херсонщині, а згодом приєднався до 3-го окремого штурмового батальйону.
2024 рік став для «Морпіха» черговим випробуванням. Під час штурму Макіївки на Луганщині отримав одразу кілька важких поранень: куля біля ока, яка забрала 85% зору на ліве око, а потім — підрив на міні, через що втратив ногу.
Його евакуювали на стабілізаційний пункт, далі — Харків, Львів. Загалом пережив понад 15 операцій.
Зараз він проходить реабілітацію в Ужгороді, користується тимчасовим протезом, займається у спортзалі.
«Штурмувати вже не зможу, але служитиму далі»
За свою службу він отримав орден «За мужність» II ступеня (після полону) та Лицарський хрест. Але для нього це не просто нагороди — це пам’ять про всіх, хто боровся пліч-о-пліч.
«Що далі? Штурмувати вже не зможу, але ділитись досвідом та виховувати підростаюче покоління — так, я буду це робити», – зауважує «Морпіх».
Його історія — це історія незламності. Людина, яка могла б жити спокійним життям, будувати кар’єру за кордоном, але обрала Україну. Обрала боротьбу. І навіть зараз, коли війна назавжди залишила на ньому свої сліди, він не зупиняється.
Тому що справжні воїни не здаються.
Проєкт ТатоHub.Ужгород реалізується ГО «Клуб рибалок України» у межах проекту «Шляхи відновлення: Побудова стійкості громади на основі егалітарних підходів», за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні у партнерстві з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції за фінансової підтримки Швеції.
