У Баранинцях ветеран Іван Логвінов вирощує саджанці ківі і розвиває сімейний проєкт Vlasnoruch Agro. Після служби він шукав справу, пов’язану з роботою на землі, і зосередився на напрямку, який для українського ринку досі лишається нішевим. Ідея працювати саме з ківі з’явилася не випадково – на це вплинув і досвід побратима, який роками займався цією культурою.
Сам Іван згадує, що ще під час війни для себе визначив, чим хоче займатися після повернення до цивільного життя. «Я, якщо повернуся, то буду вирощувати рослини», – пригадує тодішні слова Іван Логвінов.
З часом цей намір переріс у конкретну роботу. Зараз у дворі й теплиці в Баранинцях вирощують підщепу, прищеплюють сортові пагони і готують саджанці для продажу. Йдеться не про хобі чи спробу заробити на незвичній культурі, а про малий агробізнес, який потребує часу, вкладень і чіткої технології.
Чому в центрі саме саджанець
У цій моделі важливий не лише сам плід, а насамперед посадковий матеріал. Саме від якості саджанця залежить, чи приживеться рослина, як перенесе місцеві умови і чи дасть урожай у наступні роки. Тому для господарства принциповим є не просто продати рослину, а дати покупцеві більш прогнозований результат.
На цьому ринку, за словами Івана, вистачає недоброчесних продавців, які пропонують дешевші варіанти без гарантії якості. У результаті люди можуть роками доглядати рослину, а потім з’ясувати, що вона не відповідає сорту або не дає очікуваного плодоношення. У такому випадку втрачаються не тільки гроші, а й кілька років праці.
Саме тому в господарстві не орієнтуються на випадковий результат. Тут роблять ставку на спосіб вирощування, який дає більше контролю і більше шансів на приживлюваність.
Ставка на щеплення
У Vlasnoruch Agro використовують метод щеплення. Для підщепи беруть актинідію, яка краще адаптована до місцевого клімату, витриваліша в ґрунті і формує сильнішу кореневу систему. На неї вже щеплюють сортовий пагін. Такий підхід складніший, потребує більше часу і ручної праці, але саме його тут вважають надійнішим.
У господарстві працюють із кількома сортами, зокрема жіночими Бруно і Хейворд, а також із запилювачем, потрібним для повноцінного плодоношення. Для власника це важливо не лише з погляду технології, а й з погляду відповідальності перед покупцем. Якщо людина купує саджанець, вона фактично вкладається в кілька наступних сезонів.
«Практика показала, що щеплені найімовірніше дадуть найшвидший плід», – зазначив Іван Логвінов.
Саме через це тут не намагаються здешевити процес за рахунок якості. Для такого бізнесу важливо не просто виростити партію рослин, а підготувати матеріал, який матиме кращі шанси після висадки в реальні умови.
Що стоїть за вирощуванням
Вирощування саджанців ківі – це велика кількість щоденної ручної роботи. Насіння висаджують окремо, контролюють температуру і вологість у теплиці, пересаджують рослини, стежать за розвитком підщепи, проводять щеплення, відбирають кращі екземпляри для продажу. Частина рослин вибуває ще до того, як потрапить до покупця.
На результат безпосередньо впливають весняні приморозки, спека, пересихання ґрунту і стрес після пересаджування. Це означає, що від початкової кількості посіяного матеріалу до готового товарного саджанця доходить менше рослин, ніж може здаватися на старті. Для невеликого господарства це не побічна деталь, а одна з базових умов роботи.
Окремий виклик – вода для поливу. Ківі потребує відповідного середовища, а місцева вода зі свердловини має високу лужність, тому її доводиться додатково коригувати. До цього додаються витрати на субстрати, добрива, засоби захисту рослин і постійний догляд.
Робота в межах двору і теплиці
Наразі господарство працює на обмеженій площі, але навіть у таких умовах ідеться про великі для ручної роботи обсяги. У дворі й теплиці можна вирощувати тисячі рослин, однак кожен етап – від висіву до дорощування – вимагає постійної уваги.
Це той формат малого агробізнесу, де простір використовується максимально щільно, а результат тримається не на автоматизації, а на щоденному контролі. Частину часу забирає безпосередньо вирощування, частину – відбір, догляд, пересаджування і підготовка до продажу.
Для Івана важливо і те, щоб клієнт отримував кращий товарний зразок. Тому під час продажу саджанці також відбирають – не за принципом, що «всі однакові», а з урахуванням того, як виглядає конкретна рослина на момент реалізації.
Сімейний формат і плани на масштабування
Проєкт Vlasnoruch Agro розвивається як сімейна справа. Паралельно з вирощуванням саджанців родина займається продажами, сторінками у соцмережах і просуванням продукції. Такий формат дозволяє поступово нарощувати впізнаваність і перевіряти, як працює ринок.
Наступний етап – вихід за межі роздрібного продажу для приватних покупців. У перспективі Іван Логвінов хоче працювати і з аграріями, яким потрібні більші обсяги для закладання насаджень.
«Для розвитку, для впізнаваності, для того, щоб я зміг не тільки в роздріб продавати, а і запропонувати щось аграріям, мені треба також переходити на масштабування», – зазначив Іван Логвінов.
Саме тому йдеться вже не лише про вирощування саджанців у межах одного двору. У планах – розширення, більші обсяги і вихід на інший рівень роботи з ринком.
Ніша, яка ще формується
Ківі в Україні досі не стало масовою культурою, але інтерес до неї поступово зростає. Для невеликих господарств це означає можливість зайти в нішу раніше, ніж вона стане більш конкурентною. У випадку з Vlasnoruch Agro ставка робиться не на ефект незвичної культури, а на те, що з часом попит на якісний посадковий матеріал також зростатиме.
«Ми хочемо зробити ківі культурою для масового вирощування», – зауважив Іван Логвінов.
Для Івана Логвінова ця справа стала продовженням життя після служби і спробою побудувати власний довгий проєкт. У Баранинцях він розвиває малий бізнес, де поєднуються ветеранський досвід, сімейна участь, ручна праця і прагнення працювати на перспективу.
