Українське суспільство виявляє глибоку повагу до пам’ятних дат і державних свят. Водночас деякі з них були нав’язані радянською владою і не відповідають ані історичній правді, ані національній пам’яті. Одним із прикладів є так званий День Перемоги, який десятиліттями відзначали 9 травня.
Насправді Акт беззастережної капітуляції нацистської Німеччини був підписаний 8 травня 1945 року. Саме цю дату визнали як День перемоги країни антигітлерівської коаліції — США, Велика Британія, Франція та інші союзники. Однак радянське керівництво, прагнучи підкреслити свою виняткову роль у війні, наполягло на повторному підписанні акту в ніч на 9 травня в Берліні — і зробило саме цю дату «своїм» днем перемоги.
Таким чином було навмисно створено розбіжність у відзначенні завершення війни, що стало частиною радянської ідеологічної політики. Цей підхід десятиліттями формував викривлене сприйняття історії, а з 24 лютого 2022 року почав стрімко втрачати підтримку в українському суспільстві.
За даними Київського міжнародного інституту соціології, у 2010 році День Перемоги вважали одним із найважливіших свят 58% громадян. До 2021 року цей показник знизився до 30%, а після початку повномасштабного вторгнення росії — до 11% у 2024 році. У регіональному розрізі підтримка найменша на Заході країни (9%), найбільша — на Півдні (14%), але загалом вона різко впала в усіх областях.
Українці дедалі більше підтримують європейську модель пам’яті — 8 травня як День пам’яті та перемоги над нацизмом. Ця дата відображає не тріумф, а біль і втрати мільйонів, і водночас — уроки історії, які мають стати запобіжником для майбутнього.
У 2015 році, в межах політики декомунізації, Україна офіційно закріпила 8 травня як День пам’яті і примирення. Це стало важливим кроком у відновленні історичної справедливості та визнанні України частиною європейського простору пам’яті.
